Слово "стриміти" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СТРИМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. стримля́ть; недок.

1. тільки 3 ос. Височіти, здійматися над рівнем, поверхнею чого-небудь; видаватися, виступати вгору. Голі, давно білені, муровані стовпи стриміли понуро вгору (Фр., IV, 1950, 476); Зранений трьохсотлітній дуб давно вже всох, і в небо тепер стриміло голе покручене гілля (Панч, На калин. мості, 1965, 201); Над ними [перелазами] схиляються вітами старезні розложисті осокори, стримлять поодинокі високі сосни (Коз., Сальвія, 1959, 6); * У порівн. Єремія виїхав з двору і на окопі знов углядів здоровецького старця. Старець сидів на окопі, неначе стриміла копиця сіна (Н.-Лев., VII, 1966, 135); // Рости сторч, не прилягати щільно (про вуса, волосся і т. ін.). Непідголене і розпатлане волосся, жорстке, як кнуряча щетина, стриміло догори і закривало лоб і товсту шию (Стор., І, 1957, 399); На нього налетів низькорослий опецькуватий жовнір з сизим носом, під яким стриміли.. вуса (Стельмах, II, 1962, 244); // Частково виступати звідки-небудь. Матня невода швидко наближалась до берега. У вічках стриміли щуки, біла риба, лини, оселедці (Десняк, Десну.., 1949, 455); З кучугури сірого попелу стримів чорний димар та напівзруйнована піч (Донч., IV, 1957, 218); // Виглядати звідки-небудь (про щось засунуте, закладене в, за або під що-небудь). За поясами [у гусарів] стриміли дорогі кинжали з срібними позолоченими держалнами (Н.-Лев., VII, 1966, 218); В нагрудній кишеньці піджака [Вершиніна] стриміло два олівці і авторучка (Гур., Життя.., 1954, 13); В хаті вечорова сутінь. Пахне васильками, що стримлять під сволоком (Цюпа, Краяни, 1971, 331); // розм. Знаходитися в якому-небудь місці, міститися де-небудь, виділяючись серед навколишнього простору. На подвір’ї стриміли тільки два.. хлівці (Н.-Лев., ІІІ, 1956, 323); // Бути видним, помітним зорові; виднітися. Сіро-зеленим кублом ген-ген стриміла Ковалівка… (Кач., II, 1958, 44).

◊ Кілко́м стримі́ти у душі́ — дуже заважати, набридати. — Їй-богу нема? Я всі санки витрусив, — обізвався Кіндрат, котрому ці коробки, як і самі лихі панни, кілком стриміли у душі (Н.-Лев., II, 1956, 70).

2. розм. Перебувати де-небудь (про чиюсь небажану, надокучливу, недоречну, постійну і т. ін. присутність). Голос пані Бровко підскочив угору, як на пружині: — Прошу вийти й не стриміти мені під дверима (Вільде, Сестри.., 1958, 417); На другий день погнав я пасти. Хлопці полягали спати.., а мене заставили скот завертати. Вони собі спочивають, а я стримлю з герлигою біля худоби (Тют., Вир, 1964, 30).

◊ Ду́мка [гвіздко́м (коло́м і т. ін.)] стрими́ть (стримі́ла і т. ін.) в голові́ (голі́воньці) чиїй — хто-небудь невідступно думає про когось, щось. В його малій голівоньці гвіздком стриміла думка: от хоч би що, а піти посипати! (Мирний, IV, 1955, 289); Вишневецький не збирався втікати, в голові стриміла одна думка: знімати з себе всю зброю чи тільки віддати голу шаблю (Ле, Наливайко, 1957, 99); Стримі́ти [гвіздко́м (цвя́хом i т. ін.)] в голові́ (в па́м’яті і т. ін.) чиїй, кому — те саме, що Стоя́ти в голові́ (див. стоя́ти). Довбня тепер стримів гвіздком у її голові, стояв перед очима (Мирний, III, 1954, 250); Починаю своєю звичкою перебирати в думках старі сюжети новел, невикористані теми, що здавна гвіздками стриміли в моєму пам’ятку (Вас., Вибр., 1950, 45); Видко, що вона [Рахіра] йому ще добре в голові стримить (Коб., II, 1956, 138); Стримі́ти над душе́ю — те саме, що Стоя́ти над душе́ю (див. душа́). Гордій Кошара із жінкою сумно, як над труною, стоять біля гарби, на якій, прикрившись картузом, лежить Денис. — Ішли б додому. Чого стримите над душею? Мені від цього не полегшає (Тют., Вир, 1964, 276); Стримі́ти спи́чкою (як спи́чка) в (на) о́ці (оча́х) — те саме, що Стирча́ти більмо́м (спи́чкою) в (на) о́ці (оча́х) (див. стирча́ти). Та земля Притичина не одну вже ніч не давала йому спати, болячкою в серці сиділа, спичкою в оці стриміла (Мирний, III, 1954, 54).

3. Стрімко рухатися в якомусь напрямі (перев. знизу догори). Смола кипить. З дна стримлять чорні бунтівливі потоки (Ю. Янов., II, 1958, 127); // Литися, текти струменем; струмувати. Тут коло мене вже ріка стриміла униз (Тич., II, 1957, 156); // Здійматися й переміщатися вгору, поширюючись над чим-небудь (про дим, туман, пил і т. ін.). Вечірнє село оживає. Ще стримлять угору прямовисні стовпи диму. Але потроху вони тануть (Ю. Янов., І, 1958, 616).

4. розм. Те саме, що пра́гнути. Хай нидіють замерзлі душі, За слово осуду — прости. Я все життя стриміти мушу До недосяжної мети (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 770.