СТРОГА́Ч, а́, ч., розм. Сувора догана. У Савочкіна був такий зніяковілий і пригнічений вигляд, коли він виходив з прийомної, що секретарка вирішила — тут ..пахне строгачем (Собко, Звич. життя, 1957, 61).
◊ Вліпи́ти (да́ти і т. ін.) строгача́ — винести сувору догану. — Доведеться вліпити тобі строгача, не інакше (Довж., II, 1959, 144); Дали [Мацепурі] строгача за провал і розтрату (С. Ол., Вибр., 1959, 255); — Та тут не нагороду, а строгача швидше втелющать… У кращому випадку (Логв., Літа.., 1960, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 783.