СТРУГА́ТИ, стружу́, стру́жеш i струга́ю, струга́єш; наказ. сп. стружи́ і струга́й; недок.
1. перех. і без додатка. Знімати стружку з поверхні дерева, металу і т. ін. яким-небудь різальним інструментом. Ой йде милий дорогою та й паличку струже, Ой як же я, мій миленький, люблю тебе дуже (Коломийки, 1969, 163); Він.. часом цілий день сидів коло парубків, дивився як один рубав дрова, другий стругав стругом (Н.-Лев. І, 1956, 445); Він стругав фуганком дошку (Юхвід, Оля, 1959, 111); * Образно. [Катерина:] Що ж Тиміш красень-хлопець, показний… [Морж:] Сучкуватий, стругати багато треба… (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 10); // Виготовляти що-небудь, обробляючи дерево, метал і т. ін. різальним інструментом. Загада [князь] човни стругати. Нароблять човнів (Мирний, IV, 1955, 15); Дід Іван майстрував помацки — стругав ложку (Ю. Янов., Мир, 1956, 190); Антон знайшов сокиру і біля порога примостився стругати дерев’яні кілочки (Чорн., Потік.., 1956, 253).
2. перех. і без додатка. Нарізати тонкими вузькими пластинками. М’ясо замерзло, і він стругав його ножем, наче дерево (Трубл., І, 1955, 196); // Робити гострим кінець чого-небудь. Ад’ютант стругав олівець, готуючись вести протокол (Панч, Вибр., 1947, 391); // Знімаючи верхній шар з чого-небудь, робити його рівним, гладеньким. — Мати струже [припічок] та знову маже (Головко, II, 1957, 216); // Зрізати, знімати що-небудь. Невольники кинулись стругати дерен (Н.-Лев., IV, 1956, 27); До храмового свята готувалися в кожній хаті — жінки кінчали мастити около, діти підмітали стежки, стругали спориш у дворах (Панч, Гомон. Україна, 1954, 137); // Розробляти вугільні пласти. Струг стругав, вугілля з лави текло, як ріка (Ю. Янов., II, 1954, 149).
◊ Мо́ркву струга́ти див. мо́рква.
3. неперех., перен. Віяти з великою силою (про вітер, завірюху і т. ін.). Завірюха в полі струже. Військо замерза (Граб., І, 1959, 533); Ще жодної краплини не впало на землю, бо поперед важкої низької хмари стругав неймовірної сили струмінь вітру, знявши до самої хмари жовту завісу пилюки (Збан., Сеспель, 1961, 444).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 788.