СТРУ́НКО, присл.
1. Присл. до струнки́й 2, 3. Струнко стоять високі стебла мальви, обнизані до самого вершечка гудзиками насіння (Стельмах, 2, 1962, 649); Будинок її, єдиний на ціле селище двоповерховий, струнко здіймається з-поміж темної зелені парку (Гончар, Тронка, 1963, 134); Рядами струнко йдуть баби, жінки, дівчата (Сос., І, 1957, 54).
2. Навитяжку, не рухаючись і не розмовляючи. Моряки стоять струнко, дивляться на Гайдая і Стрижня (Корн., І, 1955, 43); Враз дід став струнко, взяв під козирок і відрапортував (Донч., VI, 1957, 91); // у знач. виг., військ., спорт. Уживається як команда, що вимагає стояти виструнчившись, навитяжку, не рухаючись і не розмовляючи. Підбігаючи, хтось подає команду: — Струнко! Командир Богунського полку товариш Щорс! (Довж., І, 1958, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 793.