СТРУЇ́ТИ, струю́, стру́їш і СТРОЇ́ТИ, строю́, стро́їш, док., перех., діал. Отруїти. [Платон:] Опам’ятайсь, Данило! Злоба твій розум помутила! Не можу я повірить, щоб Ялина одважилась мене струїти (К.-Карий, II, 1960, 90); — Ой, що ж я, проклята, наробила, — я ж тебе, Зінечку, струїла!.. (Гр., II, 1963, 491); Ой на Йвана зілля рвала, на Петра сушила, Я святої неділеньки парубка строїла (Коломийки, 1969, 209); // перен. Зробити важким, нещасливим чиєсь або своє життя; занапастити. Панщина, як гадюка, життя наше струїла (Укр.. присл.., 1963, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 789.