СТРІВА́ННЯ, я, с., рідко. Дія за знач. стріва́ти. Дарка раділа, що тепер уже без німчиного дозору знов почнуться таємні стрівання у вільхах (Л. Укр., III, 1952, 647); І не було плачу й ридання, Коли сказали: «Ну, — пора!» Навіщо? Швидко час стрівання, Прибуде знову їх кохання, Знов буде — подруга й сестра (Сам., І, 1958, 109); * Образно. — Скрізь люди! — казала ображена думка, перелякана стріванням з брудом, злиднями і всею недолею людською (Л. Укр., III, 1952, 598).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 772.