СТРІЛЕ́ЦТВО, а, с., рідко.
1. Мисливський промисел, полювання. Мій старший брат, знаєте, та кохався у стрілецтві (Федьк., Буковина, 1950, 97); До стрілецтва він має вдачу… (Сміл., Сад, 1952, 251).
2. Збірн. до стріле́ць. Був він полковником австрійського війська, служив у частинах січового стрілецтва (Еллан, II, 1958, 273).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 774.