СТРІЛЯ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до стріля́ти 1, 3-5, 7, 9. Поблизу Мінська прокладено трасу й зведено комплекс споруд для змагань біатлоністів — стріляючих лижників (Веч. Київ, 26.I 1974, 3); На узбережжі Середземного моря росте цікава рослина — так званий стріляючий огірок. Щоб забезпечити собі якнайбільше «життєвого простору», він вистрілює своє насіння у різні боки (Наука.., 7, 1966, 24).
Стріля́ючий біль — сильний біль, що час від часу раптово виникає в попереку при захворюваннях м’язів і нервів; простріл; люмбаго.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 778.