СТУЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся і СТУ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., СТУЛИ́ТИСЯ, стулю́ся, сту́лишся, док.
1. Наближаючись впритул одне до одного, щільно з’єднуватися (про предмети або краї предметів). Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини — одна зелена, друга блакитна (Коцюб., II, 1955, 226); Пальці [матері] ..стулялися в мозолисту пучку перед образами, щоб повернувся її син із війни (Стельмах, II, 1962, 8); // Сідати, ставати щільно, близько один до одного. Усі три [Круки] стулилися головами докупи (Фр., IV, 1950, 106); Зіперлися вони на стінку, докупи стулились, затихли, прислухаються (Вас., І, 1959, 225); Сидимо було стулившись, як горішки-двійнята, а Івась пошепки плете тії казки, де вони в нього і брались? (Григ., Вибр., 1959, 444); // Зібгавшись, ніби зменшуватися в об’ємі (про людей, тварин); зіщулюватися. Знітився, стулився [Лис Микита] та ровом як не чкурне просто на торговицю (Фр., IV, 1950, 92); Сіла [Маруся], стулившися в грудочку (Хотк., II, 1966, 275); // Закриватися, згортатися (про що-небудь розкрите, розгорнуте). Келишки гарбузових квітів розкривались у ясну годину і щільно стулялися в негоду (Донч., V, 1957, 129).
2. Закриватися, змикатися (про губи, повіки і т. ін.), заплющуватися (про очі). Вони [уста] стулялись хіба тільки тоді, як в сонного о. Хведора злипались очі (Н.-Лев., І, 1956, 116); Уже перехотілось спати — так здавалось Федорові Прохоровичу, — а за кілька секунд він позіхав, вії стулялись міцніше, і здавалось йому, що він ось-ось задрімає (Трубл., І, 1955, 83); Тут всіх до сну стулились очі, І всяк уклався горлоріз (Котл., І, 1952, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 804.