СТУМА́НЮВАТИ, ює, недок., СТУМА́НИТИ, нить, док., перех., рідко.
1. Огортати, оповивати, затягувати що-небудь туманом, димом і т. ін.
2. перев. із сл. голова, розум, перен. Позбавляти кого-небудь здатності розсудливо міркувати, ясно сприймати й розуміти навколишнє. Світлички були тісні, та наші молоді не дуже тим журилися.. А щастя, справді, було багато в цих маленьких світличках, молодого палкого щастя, що стуманює голову і примушує забувати про все навкруги (Гр., II, 1963, 38); — Щось страшне стуманило мій розум, навело полуду на очі (Н.-Лев., III, 1956, 395).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 804.