СТЬОБА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., перех. Прошивати що-небудь стібками.
СТЬОБА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок.
1. перех. і неперех. Бити кого-небудь або вдаряти по чому-небудь чимсь гнучким; хльостати, шмагати. Погонич махав та стьобав по їх спинах батогом, а вони [свині] уперто таки лізли під колеса (Н.-Лев., III, 1956, 27); Яшко, мій менший брат, усе стьобав мене батогом по голих литках (Панч, На калин. мості, 1965, 7); Йонька безнастанно стьобав биків батогом (Тют., Вир, 1964, 89); * У порівн. Дощ не вгавав, шарудів по толевому даху, наче хто стьобав довгим хворостинням (Хижняк, Килимок, 1961, 13); // Рухаючись, сильно ударяти (про дощ, вітер, кулі, гілки рослин і т. ін.). Лютий вітер дошкульно стьобав їм в обличчя (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 19); Кущі стьобали бійців по грудях та спинах, залишаючи на одязі темні росяні смуги (Тют., Вир, 1964, 383); Вже інколи стьобали кулі по коноплях (Головко, І, 1957, 72).
◊ Мов (немо́в, на́че і т. ін.) батого́м по се́рцю стьоба́є (стьобну́в, стьобне́ і т. ін.) див. се́рце.
2. перех. і неперех., перен. Говорячи різко, дошкульно, досаждати кому-небудь. Розшаріла, збуджена Вутанька на трибуні.. Як вона говорила, палаючи вся і кожним словом б’ючи, стьобаючи його в обличчя (Гончар, II, 1959, 192); // Піддавати кого-, що-небудь гострій критиці. Корній Іванович ніби співчуває сектанту, який мучиться своєю недорікуватістю; вчитель навіть допомагає викладати йому релігійні канони… щоб потім стьобати по них дошкульними фразами (Вол., Місячне срібло, 1961, 176).
3. перех., розм. Ловити, витягувати з води (рибу). Глухі діди змайстрували якусь електричну вудку і так нею стьобають рибу на греблі, аж гай шумить (Кучер, Трудна любов, 1960, 587); — Хіба ти що, не ловив ніколи вудкою або переметом? — Поки малим був, то йоржів стьобав. А так — ні, не визнаю (Загреб., Спека, 1961, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 813.