СТІГ, сто́гу, ч. Округла або чотирикутна з заокругленою вершиною щільно укладена велика купа сіна, соломи, снопів хлібних злаків і т. ін., що зберігається просто неба. Еней на піч забрався спати, Зарився в просо, там і ліг; А хто схотів, побрів до хати, А хто в хлівець, а хто під стіг (Котл., І, 1952, 74); Стоги понакладали [дядько з дядиною] і жита, і пшениці, і всякої пашні (Мирний, І, 1954, 91); Біля кожної з них |хат].. стояли стоги торішнього поруділого сіна і сіруватої зелені свіжого покосу (Тулуб, В степу.., 1964, 111); * Образно. Водопад реве і клекотить, шипить високий стіг піни (Фр., VIII, 1952, 195).
◊ Ки́дати стіг див. ки́дати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 709.