СУ́ГОРБ, а, ч.
1. Невелике округле підвищення земної поверхні; пагорок. Передо мною розгорнулась широка долина річки Роставиці: розгорнулись розкидані в безладді на широкому просторі горби, пригорки, сугорби, розлогі переярки, скільки можна було засягти оком на усі боки (Н.-Лев., VII, 1966, 291).
2. діал. Замет. У сугорбах снігу заглухло село. Життя мов і там вже не стало (Фр., XIII, 1954, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 821.