СУДЕ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до судно́1. [Запорожці:] Ой, по морю, по морю, Та по тихому Дніпру, Там плавало суденце, Помальоване денце (Н.-Лев., II, 1956, 464); Від причалу відокремилось невеличке суденце і легко, мов листочок, загойдалось на хвилях (М. Ол., Туди, де бій, 1971, 116); * У порівн. Легкий будиночок здригався, як вутле, поки що заякорене суденце (Гончар, Циклон, 1970, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 824.