СУДЯ́ЩИЙ, а, е, заст. Який чинить суд. Почала [хазяйка] Івзі розказувати, як у судящих панів поводиться (Кв.-Осн., II, 1956, 282); // у знач. ім. судя́щий, щого, ч. Суддя. Вийшов судящий, на всіх позирнув (Щог., Поезії, 1958, 477).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 829.