СУЛТА́Н1, а, ч. У країнах Сходу — титул монарха, а також особа, що носить цей титул. У султана білії палати, а під ними чорнії темниці, там сидять в неволі бідні бранці, світа сонця не видають в очі (Л. Укр., І, 1951, 390); Гуляли запорозькі чайки й по Чорному морю, і в Стамбулі заявлялись, у султана під вікнами… (Гончар, II, 1959, 316); * У порівн. Півень ходив по сцені, мов турецький султан (Вишня, І, 1956, 439).
СУЛТА́Н2, а, ч.
1. Оздоба з пучка пір’я або кінського волосу на головних уборах, на головах коней. Їхали на баских конях вершники у яскравих червоно-золотих уборах. Красиво маяли султани на їх тюрбанах (Минко, Намасте.., 1957, 95); // чого і без додатка, перен. Про розширений угорі стовп куряви, диму і т. ін. Сірі султани пилюки, звихреної конем, осідали на скошеній стерні (Тют., Вир, 1964, 272); Постріли на рівнині частішали, чорні султани здіймались по всій довжині німецьких траншей (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 208).
2. Волоть із колосків, що є суцвіттям багатьох злаків. Досягла [кукурудза] вже росту людини, викинула султани (Рад. Укр., 20.VІІ 1961, 2); Навесні Донецький степ грає різними барвами численних квітів. Пізніше він прикрашається султанами трав (Геол. Укр., 1959, 476); У чепурній світлій хаті повно квітів.. Білі пухнасті султани ковили біля рамок портретів, луток вікон, за сволоком (Чаб., Шляхами.., 1961, 26); // Про кетяг квітів. Владно розкидавши широке лапате листя, вишнево-рудими султанами красувалися стебла щавлю (Коз., Нові Потоки, 1948, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 833.