СУМІ́СНИЦТВО, а, с. Одночасне виконання кількох службових обов’язків; праця на іншому (крім основного) підприємстві, в іншій установі і т. ін. Слід ширше залучати (в порядку сумісництва) висококваліфікованих працівників виробництва до педагогічної та дослідницької роботи (Рад. Укр., 16.IX 1961, 3); — Оце, товариші, наша нова співробітниця, — сказав Крушина. — Вона буде замість тітки Паші.. І, звичайно, за сумісництвом вона буде нашим спец— і дипкур’єром (Жур., Нам тоді.., 1968, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 836.