СУПЕ́РНИЦТВО, а, с. Прагнення перемогти, перевершити кого-небудь у чомусь. Почалися скарги на безторжя, на панські фільварки і на суперництво шляхти на ринках (Тулуб, Людолови, І, 1957, 302); — Що я поет — це Павлусь сказав у жарт.. — Значить, у нас нема ніяких підстав для суперництва, і ми станемо друзями, — сказала, всміхаючись, Леся (Бурл., Напередодні, 1956, 22); Ініціатива і змагання — поняття споріднені. Суперництво у праці неможливе без повсякденного прояву ініціативи, воно живиться нею (Рад. Укр., 24.ХІ 1974, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 846.