СУПОСТА́Т, а, ч., заст.
1. Ворог, недруг, супротивник. [Микита:] Та скоріш піду я на Сибір, у каторгу, у пекло до самого сатани, а не попущу тобі Одарки!..Де ж ти, мій вороже, мій супостате? (Кроп., І, 1958, 99); Народ не хоче знову чути ридання матерів,.. не хоче бачити своїх синів скривавленими, скаліченими, вбитими нещадною рукою ворога і супостата (Рильський, IX, 1962, 156).
2. лайл. Негідник, мерзотник. Стане Оксана плакати, стане копитана [капітана] випитувати, що він дума з нею, — супостат засміється, та й тільки (Кв.-Осн., II, 1956, 454); [Терешко:] Поїхав старий до нього [сина] аж у Варшаву, так що ж? Він його, супостат, не прийняв! (К.-Карий, III, 1961, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 849.