СУПРОВІ́ДНИ́Й, і́дна́, і́дне́.
1. Який супроводжує кого-, що-небудь, признач. для супроводу. Відійшовши на кілька кроків од палати, він [професор] спинився й почекав, поки супровідні особи оточать його (Шовк., Людина.., 1962, 344); Розгорнула [Олеся] томик, стала читати вголос.. Мелодійний голос дівчини, її м’яка вимова обволікали поетичні слова повісті супровідною музикою (Вол., Озеро.., 1959, 113); // Який надсилають одночасно з ким-, чим-небудь (про лист, документ і т. ін.). Петрусь з старшиною приїхав у рідне селище. — О! — вигукнув голова виконкому, прочитавши супровідного листа. — А тебе тут розшукують! (Багмут, Щасл. день.., 1951, 59).
2. Тісно пов’язаний з чим-небудь; який додається до чогось основного; супутній. Досліджуючи епіцентри минулих катастроф, учені переконалися, що часто супровідні явища приносять біди більше, ніж самі поштовхи (Веч. Київ, 9.VІІІ 1971, 4); I в усатівських, і у волинсько-подільських мегалітичних могильниках, крім основних поховань, зустрічаються супровідні (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 849.