СУПРОТИ́ВНИЦЯ, і, ж. Жін. до супроти́вник. — Матері твоїй трясця!.. — кричала одна.. — Тьфу на тебе! — одказала друга, плюючи на свою супротивницю (Мирний, III, 1954, 93); * Образно. Змучений і знесилений, тікав [І. В. Мічурін] рятуватись на самотині до своєї улюбленої супротивниці — природи (Довж., І, 1958, 498).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 852.