СУПРЯ́ГА, и, ж.
1. Старовинна форма спільної праці української сільської бідноти, за якою кілька дворів об’єднували робочу худобу й реманент для виконання сільськогосподарських робіт. [Федір:] До вечора й здохла [коняка]. Тепер з одною конячкою ніхто в супрягу не приймає (К.-Карий, І, 1960, 179); [Демид:] Володька зайняв своїх волів та й погнав.. «Я, каже, краще піду своє волочить, бо з нашої супряги товку не буде…» (Кроп., III, 1959, 166).
Ора́ти (вио́рювати і т. ін.) у супря́зі з ким — орати, об’єднавши робочу худобу й реманент. Карпо спрягався з Лавріном, і вони вдвох у супрязі орали попереду Карпове поле, а потім Лаврінове (Н.-Лев., II, 1956, 366); Марійка виїхала на ніч орати в супрязі з Йосипом Киринюком (Стельмах, II, 1962, 239).
◊ У супря́зі [бу́ти]: а) бути супряжичами. — Я з її дєдем [батьком] у супрязі був. Небіжчик мав пару волів-ласіїв [з білими черевом і кінчиком хвоста], а я мав пару волів голубих… (Март., Тв., 1954, 95); б) спільно працювати, жити, боротися і т. ін. — Ти, Павле Антоновичу, писатимеш для народа [народу] «метелики», а я фельєтони [фейлетони]… От і будемо в спілці та в супрязі для загальної праці (Н.-Лев., І, 1956, 614); Не перший день ми з Сергієм в супрязі. Де нас із ним тільки не носило! Фільмували археологічні розкопки (Гончар, Циклон, 1970, 4).
2. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції — одна з найпростіших форм виробничої кооперації. Маруся.. ходила на Заріччя і вивчала, як там ведеться підготовка до спільного обробітку землі — організація супряг (Бурл., М. Гонта, 1959, 257); Люди зустрічали червень, готувалися до жнив, ладнали серпи і коси, збиралися в супряги (Цюпа, Назустріч.., 1958, 178).
3. Кілька волів або коней, запряжених разом. В супрягах з одноосібними кіньми, а то й окремо від них ішли наші, колгоспні, за якими не один рільник засапався ідучи (Мур., Бук. повість, 1959, 298); * Образно. [Вадим:] У вашім домі він, супруг пісний, з яким в супрягу шлюбну впряглися ви, душі стоптавши цвіт! (Лев., Драми.., 1967, 404).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 852.