СУРМА́Ч, а́, ч.
1. Сигналіст, який подас сигнал сурмою (див. су́рма́). Хай в литаври вдаре [вдарить] довбиш, Хай заграють сурмачі; Сутим золотом засяють Корогви і пірначі (Щог., Поезії, 1958, 203); Дванадцять сурмачів заграли на сурмах, коли посли входили у палац (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 278); * Образно. Дружби вік — для тебе, сину! Будь же дружби сурмачем (Мас., Як пахне земля, 1958, 47).
2. Музикант, який грає на сурмі; трубач. Третій музика — сурмач — працював найщиріше.. «Туру-туру… та!.. туру-туру… та!..» — гриміла сурма (Коцюб., І, 1955, 232); — Хіба не ожива надія У серці мужньому, як наші сурмачі Костюшків славний марш засурмлять, ідучи? (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 854.