СУРМИ́ТИ1, млю́, ми́ш; мн. сурмля́ть; недок.
1. неперех. Подавати сигнал сурмою (див. су́рма́). Стояли біля входу піонер і піонерка і в сурми сурмили (Ів., Пошта.., 1943, 6); Уже в полку горніст сурмить, Гукає хлопця до походу (Шер., Дорога.., 1957, 133); // Грати на сурмі або іншому духовому музичному інструменті. Розлігшись на траві, в сопілочку сурмить [селянин] І за волами наглядає (Бор., Тв., 1957, 58); Сурмить [Войський] і гаї сколихує до дна.. У грі — історія денного полювання: Ось тихий перелив — то гасло до шукання, Ось дальні відгуки — пси гонять по слідах. Ось ніби грім гримить — то постріли в кущах (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 141).
2. неперех. Видавати звуки, звучати (про духові музичні інструменти). Три дні гримали самопали, три дні сурмили смутно сурми, три дні лились козацькії сльози (П. Куліш, Вибр., 1969, 84); Фанфари сурмлять і змовкають, і враз в несподіваній тиші Забив барабан (Бажан, Роки, 1957, 258); // Видавати або утворювати звуки, схожі на звучання сурми. Дзвеніли, бриніли, сурмили комарі (Ю. Янов., II, 1958, 199); Вітер.. тужно завивав у ярах і побідно сурмив у високості (Зар., На.. світі, 1967, 139); Чи є тайга, де б не сурмив олень? (Перв., З глибини, 1956, 303).
3. перех. і неперех. Звуком сурми сповіщати про що-небудь. [Ярослав:] Гей, зараз же сурмити скрізь тривогу (Коч., III, 1956, 82); В козацькому таборі по знаку гетьмана сурмили зустріч ханові (Кач., Вибр., 1953, 152); [Хмельницький:] Сурмачам в похід сурмити (Корн., І, 1955, 235); * Образно. Сурмити ранок почали півні (Нех., Дніпр. край, 1939, 77).
СУРМИ́ТИ2, млю́, ми́ш; мн. сурмля́ть; недок., перех. Фарбувати (брови, вуса і т. ін.) сурмою (див. сурма́ 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 855.