СУРО́ВИЙ, а, е. Грубий, небілений (про тканину, нитки); сировий. Вона щороку мочила коноплі, стоячи пізньої осені по пояс у холодній воді річки Сухий Ташлик, білила сурове полотно, шила сорочки й штанці дітям (Мас., Роман.., 1970, 51); Весело підморгував [дідусь] через окуляри, скріплені суровою ниткою (Збан., Таємниця.., 1971, 145); // Пошитий, вигот. з грубого, небіленого полотна. Держить хусточку да суровую (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 855.