СУСТА́В, а, ч., рідко. Те саме, що сугло́б. Дід лежав і не ворушив ні одним суставом, мов дерев’яний він був (Мирний, І, 1954, 193); Презирливо глянув Мар’ян на полісовщика і так зчавив йому роздуті в суставах пальці, що вони аж хруснули (Стельмах, І, 1962, 440); * Образно. Знехотя, скриплючи [скрипучи] усіма суставами, здвигнулася дараба з місця (Хотк., II, 1966, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 859.