СУСІ́ДОЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до сусі́дка і сусі́да. Як не виджу сусідочки — невесела днинка (Коломийки, 1969, 307); Горить земля під Катериною від сорому. А тут іще добрі сусідочки й собі піддають жару, а котра й зупиняє, то так, щоб ліпше би вже мовчала (Хотк., II, 1966, 112); — Пусти, брате, у сусідочки. — Ой, як мені, та сестро, пускати: Будуть діти їстоньки прохати! (Укр.. лір. пісні, 1958, 443).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 857.