СУТЕНІ́ТИ, і́є, недок., безос. Наставати (про сутінки); смеркатися. Надворі сутеніло. Василину брала журба (Н.-Лев., II, 1956, 75); Присмерки наче виповзли з-за дерев. Швидко сутеніло (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 207); Сутеніло. Зоря повільно згасала далеко позаду, а зі сходу вже набігала синь літньої ночі (Тулуб, В степу.., 1964, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 859.