СУ́ТНІСТЬ, ності, ж.
1. Найголовніше, основне, істотне в кому-, чому-небудь; суть, зміст. Глибокий внутрішній струс мовби відкрив йому очі ширше на світ, на саму сутність життя (Гончар, Тронка, 1963, 309); — Людина може збагнути справжню сутність подій — це ясна річ (Жур., До них іде.., 1952, 158); Людина усвідомила силу науки з того часу, коли почала замислюватися над сутністю небесних явищ (Веч. Київ, 4.IX 1969, 3); За допомогою біохімічних методів розкривається сутність таких дуже важливих життєвих процесів, як обмін речовин, дихання, бродіння, фотосинтез тощо (Ком. Укр., 9, 1962, 44).
2. У філософії — головне, визначальне в предметі, що зумовлене глибинними зв’язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення. Поняття (пізнання) в бутті (в безпосередніх явищах) відкриває сутність (закон причини, тотожності, відмінності etc.) — такий в справді загальний хід усього людського пізнання (всієї науки) взагалі (Ленін, 29, 1972, 281); Яскравим зразком застосування ленінських принципів діалектики як теорії пізнання до наукового розкриття сутності найскладніших явищ сучасної історичної епохи є Програма КПРС (Ком. Укр., 4, 1962, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 860.