СУТУ́ГА, и, ж., рідко. Те саме, що скру́та. Он яка прийшла [Оксанці] сутуга, Що ні радості, ні сна [сну] (Мал., Звенигора, 1959, 235); Він [партизан] вперто шепоче: «Не перша сутуга!» — І люльку свою набива спроквола (Перв., І, 1958, 348).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 861.