СУТЯ́ЖНИК, а, ч. Той, хто сутяжничає, любить сутяжничати. [Гаркуша:] Сутяжники загарбали всю мою худобу і не зоставили мені ні кришки, ні покришки (Стор., І, 1957, 299); Завзятий сутяжник, Лукашевич мав навіть придвірного [придворного] лжесвідка, що звався по-вуличному Брень (Рильський, Веч. розмови, 1964, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 862.