СУХОРЛЯ́ВИЙ, а, е. Трохи худий; худорлявий. В довге сухорляве лице був ніби заткнутий гострий, горбатий та тонкий ніс (Н.-Лев., VII, 1966, 129); Спинився стрункий і сухорлявий молодий моряк (Смолич, V, 1959, 622); Вона була сухорлява, худенька, бліда (Збан., Мор. чайка, 1959, 42); Коня звати Метеор. Він увесь золотий — від гриви до хвоста. Темні, наче засмажені на сонці, сухорляві, стрункі ноги (Ю. Янов., II, 1958, 135); * Образно. Із стартової площадки один за одним злітають у небо сухорляві, ніби злиті з металу і швидкості, винищувачі (Веч. Київ, 18.VІІІ 1962, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 869.