СУХО́ТНИЦЯ, СУХІ́ТНИЦЯ, і, ж., заст. Жін. до сухо́тник, сухі́тник. У своїй прозорій жовтизні вони [клени] нагадували рум’янець сухотниці (Коцюб., II, 1955, 248); * Образно. Журить осінь-сухітниця сонечко, бо нема в ній весняних надій (Л. Укр., І, 1951, 226): * У порівн. — Чи ти, часом, не хворієш? — запитала згодом Ганна, пильно дивлячись на подругу. — Розшарілася, пашиш, як сухотниця… (Гончар, Таврія, 1952, 356).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 870.