СХО́ДИТИ і рідше ЗІХО́ДИТИ, джу, диш, недок., ЗІЙТИ́, зійду́, зі́йдеш, док.
1. Ідучи по рівному або ступаючи по сходинах, підніматися куди-небудь. Іванко не розмірковував, а відразу лісом почав сходити на гору… (Три золоті сл., 1968, 13); — На які ж ви гори сходили? — зацікавлено допитувався Воронцов.. — На Казбек? На Ельбрус? (Гончар, III, 1959, 102); — Успіху! Повертайся. — Спасибі, — ще раз сказав Юджін, сходячи у літак (Загреб., Європа 45, 1959, 65); Зіходить [Іфігенія] на сходи порталу (Л. Укр., І, 1951, 160); Нарешті на трибуну зійшла дівчина в зеленій шапочці на русявій голові (Панч, В дорозі, 1959, 140); // З’являтися, підніматися над обрієм (про небесні світила). Ой високо сонце сходить. Низенько заходить (Шевч., II, 1963, 55); Місяць сходив перед ранком (Ю. Янов., І, 1958, 52); Я йду до берега крутого І довго там дивлюся я, Як із-за лісу, з-за густого Зіходить зіронька моя (Гл., Вибр., 1951, 176); Мов золота діжа, зіходить місяць Над сонною густою осокою (Вирган, Квіт. береги, 1950, 13); Ти до мене прийдеш рано, Коли зійде тільки сонце. Коли тільки стане сходить, Разом з ним і ти прийди (Олесь, Вибр., 1958, 375); // Проростаючи, виходити на поверхню грунту (про рослини). Озиме увосени через засуху не сходило (Кв.-Осн., II, 1956, 124); На вгороді коло броду Барвінок не сходить. Чомусь дівчина до броду По воду не ходить (Шевч., II, 1963, 167); Озимина зеленіє, сходить рання ярина (Вишня, І, 1956, 341); Зійшов горох, підріс, зацвів увесь рясненько (Г.-Арт., Байки.., 1958, 60); Хліби зійшли, Радіють люде (Шевч., II, 1963, 30); * Образно. В моїй душі щось сходить і росте (Олесь, Вибр., 1958, 376); // Здуваючись, підніматися (про тісто). — Будемо дружно — все добудемо. Дітей, як лялечок, одягнеш, у діжі пшеничне тісто сходитиме… (Рудь, Гомін.., 1959, 48); Сходить [тісто] у великих діжках (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 462); // перен. Розпочинатися, наставати (про день, ранок). За тучами, за хмарами та зливами — я бачу: сходить ясний день над нивами! (Тич., II, 1957, 165); Весняний ранок сходить над Москвою (Забіла, Промені, 1951, 10).
◊ Зіхо́дити (зійти́) на трон — почати царювання, стати монархом. Коли Уельський принц зійшов на батьків трон, Він, як наказує традиції закон, Перед підданцями промову мав поважну (Рильський, І, 1960, 233); Схо́дити, як (на́че, нена́че і т. ін.) гриби́ [пі́сля дощу́] див. гриб.
2. Ідучи, спускатися куди-небудь. З гори сходять кілька хлопців (Н.-Лев., II, 1956, 491); Поверхи завмирали. Сходячи останнім, Вася Багіров помітив біля одного з вирваних вікон високу згорблену постать (Гончар, III, 1959, 245); Маруся.. почала поволі зіходити стежечкою вниз (Хотк., II, 1966, 53); — Дівчино, чи тією доріжкою у місто зійти? (Вовчок, І, 1955, 316); Ми зійшли вниз (Ю. Янов., II, 1958, 160); // Спускатися вниз з кого-, чого-небудь; злазити, спішуватися. Піп з попадею.. не сходили з воза, а як що купували, то обоє до себе руками манили… (Вовчок, VI, 1956, 231); Вої сходили з коней (Скл., Святослав, 1959, 499); З коня зіходить віла біла (Л. Укр., І, 1951, 393); — Козаче, стань, зійди з коня (Бажан, Роки, 1957, 238); // Виходити з транспорту на станції, зупинці і т. ін. На станції сходимо разом. Я поспішаю за нею (Коцюб., II, 1955, 270); — Сходьте! Обережненько! — каже Петро і зводить Марину по східцях [вагона] униз (Головко, І, 1957, 494); Двоє поранених пройшло, обнявшись, в пом’ятих землистих шинелях, — теж, певно, зійшовши з машин (Довж., І, 1958, 327); Двері поїзда відчинились, і на землю зійшов санітар Большаков (Ю. Янов., І, 1958, 121).
Схо́дити (зійти́) на бе́рег — висаджуватися з човна, судна і т. ін. на сушу. Двигтіли під ногами дошки, сходили рибалки на берег (Шиян, Переможці, 1950, 14); — Не встигли ми з Шведом зійти на берег і подушити контру, як усі наші шаланди повтікали в очерети (Ю. Янов., II, 1958, 199); Похмуро сходило буржуйство [буржуї] по трапу на хорлянський берег (Гончар, II, 1959, 73).
◊ Схо́дити (зійти́) з сві́ту, заст. — вмирати. Поки ж Борис стояв з військом на Альті, великий князь Володимир зійшов з світу (Загреб., Диво, 1968, 411).
Схо́дити (зійти́) в моги́лу — вмирати. Один за одним сходять у могилу Ті, з ким топтали ми житейську путь (Дмит., В обіймах.., 1958, 140); Старий Щербат із жури скоро зійшов у могилу, зосталася удова з дочкою (Хотк., І, 1966, 102).
3. перен. Наближатися, поширюючись, ніби опускаючись (про вечір, сутінки і т. ін.). Тихий вечір сходив на землю синіми тьмяними присмерками (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 328); На землю сходить ніч і зоряним рядном вона вкриває все, мов ніжною габою (Сос., II, 1958, 14); // на кого — що, розм. кому до чого, книжн. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про почуття, стан і т. ін.). Вища.. насолода танку сходить на неї (Ю. Янов., II, 1958, 21); Коли не сходить сон йому до віч,.. Ростить в собі священну бурю й гнів (Забашта, Вибр., 1958, 198); Та чи зійде-то сон на вашу заклопотану голову? (Мирний, IV. 1955, 325);. На неї зійшов спокій.
4. Залишати яке-небудь місце, переходячи на інше; відхилятися від попереднього напрямку. Роман з дороги сходить на стежину, і вона, сяючи клаптями снігу, веде і веде його в глибінь темних заворожених дерев (Стельмах. І, 1962, 338); Пізнає [варта] отаманську бричку й сходить з дороги (Стельмах, II, 1962, 83); Заздалегідь зіходили [люди] з шляху, жмурили очі.. від світла фар (Ле, Міжгір’я, 1953, 161); Катря аж зійшла з дороги.. і йшла борозною понад панським ланом (Головко, II, 1957, 210); // тільки док. Зіскочити, зміститися під час руху, не втримавшись на чому-небудь. Один порожній вагон «максимка» зійшов з колії (Досв., Вибр., 1959, 30); Тридцять першого березня 1970 року зійшов з орбіти і згорів у густих шарах атмосфери штучний супутник «Експлорер-1» (Знання.., 9, 1970, 9); // перен. Бути сказаним, вимовленим (про слова). Всі чекали, не відриваючи від неї поглядів, на слова, що повинні були зійти з її уст (Трубл., І, 1955, 119).
◊ Зійти́ з глу́зду — збожеволіти. — Ти дала мені тільки розхитані нерви, — і от тепер я чую, що зійду з глузду… (Хотк., І, 1966, 175); Зійти́ з рі́вної доро́ги див. доро́га; На пси схо́дити (зійти́) див. пес; Не схо́дити з га́дки (голови́, ми́слі, ми́слоньки, ума́ і т. ін.) — те саме, що Не схо́дити з ду́мки (див. ду́мка). Ой не сходить мені з гадки закохання перше (У. Кравч., Вибр., 1958, 116); З цього часу Антосьові й з голови не сходила дівчина (Свидн., Люборацькі, 1955, 172); Не сходили з мислі йому тії гуки, То тихі, то сумно-здужалі (Л. Укр., І, 1951, 346); — Мені він усе з ума не сходить, все перед очима (Мирний, І, 1954, 81); Не схо́дити з ду́мки див. ду́мка; Не схо́дити з-пе́ред оче́й — постійно з’являтися у чиїйсь уяві. — Думаю, а вона мені, оця Ольга, з-перед очей не сходить (Барв., Опов.., 1902, 14); Не сходили з-перед очей [Данила] картини знущання зі старого гуцула, з його жінки (Гжицький, Опришки, 1962, 19); Не схо́дити зі сце́ни; Не схо́дити з репертуа́ру — не переставати виставлятися у театрі. П’єси [Г. Ф. Квітки-Основ’яненка] не сходять зі сцени театрів і в наші дні (Мист., 6, 1958, 47); Ось уже понад сорок років не сходять зі сцени театрів.. Радянського Союзу і багатьох театрів світу п’єси нашого видатного письменника Олександра Корнійчука (Літ. Укр., 20.Х 1971, 5); Його [М. Старицького] п’єси у виконанні корифеїв захоплювали глядача і довгий час не сходили з репертуару (Минуле укр. театру, 1953, 94); Не схо́дити зi сторіно́к пре́си — постійно згадуватися в газетах, журналах і т. ін. Питання, пов’язані з науковим управлінням суспільним життям, не сходять зi сторінок преси (Ком. Укр., 6, 1970, 31); Не схо́дити з уст (вуст): а) постійно згадуватися в розмовах. Ім’я Кропивницького не сходило з уст навіть тих, хто ніколи не поважав театру (Збірник про Кроп., 1955, 343); Будапешт! Це слово тепер не сходило з уст (Гончар, III, 1959, 208); б) постійно бути помітним, не зникати. Усмішка не сходила з його вуст (Тют., Вир, 1964, 535); Не схо́дить ту́га з се́рця у кого — кого-небудь гнітить, не покидає почуття смутку. Чи хто сміється, чи хто плаче, у неї з серця не сходить туга (П. Куліш, Вибр., 1969, 163); Очі́ не схо́дили; По́гляд не схо́див з кого — чого — хто-небудь весь час дивиться на когось, щось. Очі її [Уляни] не сходили з перекинутого човна, що мов черепаха хитався серед хвилі (Мирний, І, 1954, 312); Розмо́ви (розмо́ва) схо́дили (схо́дила, зійшли́, зійшла́) на кого — що — хто-небудь починав вести мову про когось, щось. Як не намагався Ігор розповідати про себе, його розмови все сходили або на Костя, або на Миколу Леонідовича (Багмут, Щасл. день.., 1951, 122); До нього часто заходив тоді один галицький літератор. Розмова якось зійшла на клерикалізм (Коцюб., III, 1956, 29); Схо́дити (зійти́) зі сце́ни: а) переставати виставлятися в театрі, виконуватися на сцені. Доводиться, правда, пошкодувати, що прекрасна опера Римського-Корсакова [«Снігуронька»] нині зійшла з київської сцени (Рильський, Веч. розмови, 1964. 12); б) не виступати в спектаклях, не брати участі у виставах. Був час, коли з легкої руки деяких критиків і театральних діячів різного рангу в нас зійшов зі сцени образ сучасника (Літ. Укр., 20.V 1971, 6); в) залишати якусь діяльність. — Коли так, то нам зосталося тільки зійти з сцени, — сказав Фесенко і з тими словами театрально оступився (Н.-Лев.. V, 1966, 156); Схо́дити (зійти́) з конве́йєра — бути виготовленим, виходити з виробництва. З конвейєра сходять готові трактори для колгоспних ланів (Сос., І, 1957, 238); ХТЗ став до ладу 1 жовтня 1931 року. На радіаторі першого трактора, що зійшов з головного конвейєра, виблискували сталеві літери заводської марки «ХТЗ» (Ком. Укр., 2, 1967, 46); Схо́дити (зійти́) з ро́зуму (з ума́): а) ставати психічнохворим, божевільним. [Молодший лікар:] Час давно б зрозуміти жандармським чинам, що коли б він і був симулянтом насправді, то в лікарні давно вже зійшов би з ума (Лев., Драми.., 1967, 14); б) робити безглузді, необдумані вчинки, поводити себе нерозумно. — От, видите, бігме, я вже забула, так мені баки забили. З розуму сходжу (Март., Тв., 1954, 70); — Де криниця, а де я..? Чи я з ума зійшла, чи що?.. (Кв.-Осн., II, 1956, 436); в) (за ким, по чому і без додатка) втрачати ясність свідомості, душевну рівновагу від захоплення ким-, чим-небудь, від любові до кого-небудь і т. ін. Славка.. якраз в ту пору буквально з розуму сходила за тим гульвісою (Вільде, III, 1968, 211);) — Якщо її знову не побачу, то з розуму зійду — подумав [принц] собі (Три золоті сл., 1968, 158); Панянки з ума сходили по його красі (Мирний, І, 1954, 156); Схо́дити (зійти́) з шля́ху — відмовлятися від наміченої цілі, змінювати свої погляди, переконання і т. ін. Віра Павлівна не хотіла сходити.. з того шляху, на котрий.. ступила… (Хотк., І, 1966, 54); Схо́дити (зійти́) на (в) ду́мку (на ум) кому — починати думати про кого-, що-небудь. І в думку їй таке не сходило, а от недовго прослужила, — дозналася своїм серцем чулим… (Мирний, III, 1954, 109); Та й кому зійде на думку радість, коли на завтра нічого їсти (Мирний, IV, 1955, 292); За що тільки не перебалакаєм з ним: ..про людську правду, про панів, словом, про все, що тільки зійде на ум (Вас., IV, 1960, 18); Схо́дити (зійти́) на же́бри, заст. — ставати жебраками, перетворюватися на жебраків. — Нарід [народ] гине та на жебри сходить (Фр., VIII, 1952, 23); Схо́дити (зійти́) на манівці́ див. манівці́; Схо́дити (зійти́) наніве́ць див. наніве́ць.
5. Переставати покривати поверхню чого-небудь, збігаючи, розтаючи і т.ін. Влітку з деяких Сивашів вода сходить, але угіддя все одно не перестають бути мертвими (Хлібороб Укр., 10, 1965, 30); Зійшли сніги, шумить вода. Весною повіва (Граб., І, 1959, 327); Як тільки зійде повінь, треба приступити до створення котлована (Дмит., Наречена, 1959, 154); // Переставати існувати, зникати, гоїтися. — Цілий тиждень лежала я, як колода: цілий місяць сходили синяки з мого тіла (Мирний, III, 1954, 164); — В нього мозолі з рук не сходять, чого ж тобі ще треба? (Тют., Вир, 1964, 255); Її зверху Тоня ще й рогачиком придавить, щоб з головою пірнула в ту наколочену теплу бурду, щоб вся короста з овечки зійшла (Гончар, Тронка, 1963, 318); // Зникати з поверхні шкіри, з обличчя і т. ін. (про рум’янець, загар і т. ін.). Фарба поволі сходила з її й так блідих щік (Коп., Лейтенанти, 1947, 206); Коснятин розпростався, ставав самим собою, сірість зіходила йому з лиця й шиї (Загреб., Диво, 1968, 531); Там засідали сусідні дідичі, гречкосії, що світили білими лобами при смаглих обличчях, з яких не встигла зійти ще літня смага (Коцюб., II, 1955, 253); // Переставати виявлятися у виразі обличчя (про почуття). М’яко виділялося в темені її покрасивіле обличчя, з якого відразу зійшла задавнена недовіра і настороженість до людей (Стельмах, II, 1962, 25); Бійці йшли, втомлено переставляючи ноги в м’якій глибокій пилюці. Обличчя сірі. Тривога не встигала зійти з них (Тют., Вир, 1964, 307). Не схо́дити з обли́ччя (лиця́) — постійно бути помітним, не зникати з обличчя. Дівчина нахмурилася. З її обличчя не сходив вираз глибокого подиву (Жур., Вечір.., 1958, 393); Мрійлива світла усмішка весь час не сходила йому з лиця (Гончар, Маша.., 1959, 5).
6. заст. Іти звідки-небудь, покидати якесь місце, приміщення. — Ми зараз всі сходимо з дому — може, чого треба, то кажіть зараз (Вас., 11, 1959, 330); Думаю собі: — Зійду з сього села! (Барв., Опов.., 1902, 238); — Кобила, — каже [отець Микита], — зійшла проти ночі з двора, а він і байдуже (Кв.-Осн., II, 1956, 6); [Іван:] Ти краще зійди куди; я сам з нею поговорю… (Мирний, V, 1955, 242).
◊ Схо́дити (зійти́) з оче́й — переставати з’являтися де-небудь, у певному колі людей. При одному слові «куркуль» у кожного комунара зціплюються зуби, а Васько [куркульський син] й не думає з очей сходити (Кундзич, Пов. і опов., 1938, 293); [Служебка:] Як прийде час, що будеш ти на волі і над маєтками своїми запануєш, невже ти не подякуєш мені? Невже забудеш? [Лицар:] Ох, забути трудно… Скажу тобі по правді, не забуду і все віддам, аби зійшла з очей (Л. Укр., II, 1951, 198).
7. Проходити, закінчуватися, минати (про час). Поволі, невесело сходили жнива, — літо пройшло (Фр., І, 1955, 130); Ніхто не пише, дні сходять у мене дивно однаково (Коцюб., III, 1956, 165); Короткий день зійшов, і знову був вечір (Мик., II, 1957, 45); Скільки тих весен зійшло, з водою спливло, як не бачилася Роксана з Іванком? (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 86).
8. чим. Знемагати, ослабати від чого-небудь; знесилюватися. За труною сходила криком і голосінням Василева Ольга (Стельмах, II, 1962, 9); — Нічого, товариші, краще потом зійти: ніж кров’ю (Воскр., Весна.., 1939, 23); // Губити, втрачати (сік). Крихкі болотяні трави сходять соком, пахтять, учадіти можна (Горд., II, 1959, 195).
◊ Сім поті́в (сьо́мий піт) зі́йде див. піт; Схо́дити (зійти́) кро́в’ю див. кров; Схо́дити слізьми́ (сльоза́ми) див. сльоза́.
9. на кого — що і без додатка, заст. Використовуватися, витрачатися, вживатися для чого-небудь. У його на сі зілля сила грошей сходила (Сл. Гр.); Уже годі старостів посилати за підбрехачів. Ніхто їм віри не йме, і горілки на їх багато сходить (Барв., Опов.., 1902, 516); Ніколи ще стільки не сходило світла [по хатах], як у сі довгі, тривожні осінні ночі (Коцюб., II, 1955, 74).
10. рідко. Переміщатися на ближчу відстань до кого-, чого-небудь; наближатися, підходити. Ближче сходжу — жінок бачу тут (Вовчок, 1, 1955, 247); — Нарядися. Ми подивимося; ти сама побачиш, як гарно. — А як пани на той час зійдуть! (Мирний, III, 1954, 178).
1
1. розм. Закінчуватися, проходити, здійснюватися (більш-менш успішно, благополучно і т. ін.). Літо сходило ще яко-тако, але зима давалася взнаки бідному учневі, студінь, мороз страшно докучали (Ков., Світ.., 1960, 57); Про театральний гурт Миша тобі писав.. Що ж, «Чорноморці» зійшли зовсім-таки добре, то, може, у них і далі діло піде на лад (Л. Укр., V, 1956, 29); // перев. безос., кому і без додатка. Минати, проходити для кого-небудь благополучно, безкарно. Він не ждав, що вони всі разом до нього прискіпаються і будуть судом лякати, — раніше йому все якось сходило (Григ., Вибр., 1959, 231); Мені з гуртком щастило.. їздили без усякого дозволу по сусідніх селах — зійшло (Вас., IV, 1960, 25).
◊ Схо́дити (зійти́) з рук див. рука́.
12. тільки док., на кого — що. Стати ким-небудь іншим, перетворитися на когось, змінивши вигляд, форму і т. ін. Доробився хліба, аж зійшов на діда (Укр. присл.., 1963, 72); — І ми колись були добрі, а ось же довелось зійти на ледащо (Вовчок, І, 1955, 42); — Боже, який сором для родини! Господи, на що ми зійшли! — зойкала Зоня (Вільде, Сестри.., 1958, 288).
13. за кого — що, розм. Бути прийнятим, визнаним за когось іншого, що-небудь інше або рівноцінне кому-, чому-небудь у якомусь відношенні. Родом він з півдня, то, мабуть, звідти, з буревійного степу, де кожне деревце сходило за гай, він і приніс з собою щиру приязнь до зеленого друга (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 244).
14. тільки док. Перестати, припинитися (про опади). Як дощик зійде і корова з обори Материнське протягне му-му, — То в уяві постане село (Шпак, Вибр., 1952, 42).
СХОДИ́ТИ, сходжу́, схо́диш і рідко ЗІЙТИ́, зійду́, зі́йдеш, док. 1. тільки сходи́ти, неперех. Піти куди-небудь і, побувши там деякий час, повернутися назад. — Бодай же ви, чумаки, на Дін не сходили, Що ви моїх дрібних діток [чаєнят] в каші поварили! (Укр.. лір. пісні, 1958, 534); Ти б мерщій сходила По воду студену Під липу зелену (Граб., І, 1959, 317); Сходив [Давид] до Якима і через хвильку вернувся (Головко, II, 1957, 102); Сходивши ранком на берег Дніпра, погулявши в парку біля пам’ятника Тарасу Шевченку, Артем Петрович повертався додому (Хижняк, Килимок, 1961, 24).
2. перех. Пройти який-небудь простір у різних напрямках; обійти. Ой сходив я все Підгір’я, границі турецькі (Коломийки, 1969, 111); Благословен той день і час, Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами (Рильський, II, 1960, 191); Правдою цілий світ зійдеш, а неправдою — ані до порога (Укр.. присл.., 1963, 167).
◊ Сходи́ти но́ги — багато ходячи, натомити, натрудити ноги, дійти до виснаження, знесилення. Сходила вона — Мелашка — свої ноги. Аж згадати страшно, як бідувала вона своє життя за Козленком (Кос., Новели, 1962, 145); — Ноги сходив, очі видивив і горба нажив за чужими вівцями… (Ірчан, II, 1958, 402).
3. тільки сходи́ти, неперех., у чому і без додатка. Одягтися в що-небудь, надіти на себе щось. Чи я спила, чи я з’їла, Чи гарно сходила? Тільки мої всі розкоші, Що гірко робила! (Укр.. лір. пісні, 1958, 378); — Люди живуть ще й гірше нас. Нам ще дякувати та й ще раз дякувати богові треба. Парохія не зла, їсти-пити є що і в чім сходити (Хотк., II, 1966, 63); Хоч наші друзі й оптимісти, Але і в них бували дні, Коли хотілось смачно з’їсти, Сходити в гарному вбранні (Воскр., І всерйоз.., 1960, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 893 - 895.