СХРЕ́ЩЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. схрести́ти, схре́щувати і схрести́тися, схре́щуватися. Україна ще віддавна, з часу постання життя на євразійському суходолі, була місцем схрещення шляхів не лише з варягів у греки, а й з германців, романців та саксів у монголи, турки (Смолич, Мир.., 1958, 99).
∆ Схре́щення мов, лінгв. — зумовлений географічними, історичними й соціальними умовами процес взаємодії двох або кількох мов. Схрещення мов — один з видів взаємодії між окремими мовами, при якому в результаті тісного співжиття носіїв двох різних мов одна з цих мов на даній території зникає, а друга зазнає з її боку більш-менш помітного впливу (Сл. лінгв. терм., 1957, 191).
2. біол. Опилення рослин або спарування тварин різних видів або з різними якостями з метою одержання якісно нових, кращих видів, сортів, порід; гібридизація. Впіймавши схрещення й селекції секрет, Їх [полуниці] вивів садовод, мій приятель із Сквири (Рильський, II, 1946, 185).
3. Місце, де схрещуються шляхи, стежки, вулиці і т. ін.; перехрестя. Бойова машина розвернулася й стала проти схрещення вулиць (Чаб., Балкан. весна, 1960, 432); На схрещенні доріг з села до застави білими стовпами пилюки здіймалися вгору вихори (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 903.