СХУ́ДЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до сху́днути. Андрій.. прийшов до Демида. Це був високий, ставний, трохи схудлий парубок, непоганий з обличчя (Гр., II, 1963, 75); Чубенко, схудлий і тендітний після тифу, і вусатий Максим сиділи на тачанці (Ю. Янов., II, 1958, 222); Схудлі за одну ніч коні були мокрі, як викупані; вони важко хропли (Збан., Незабутнє, 1953, 26); На пучках калини вовтузиться табунець схудлих за зиму горобців (Стельмах, І, 1962, 233).
2. у знач. прикм. Худий, кістлявий. Часом нараз починала недужа метатися на ліжку, мов птиця ранена. І чіпалася гострими схудлими пальцями Парасчиної руки і стогнала (Хотк., II, 1966, 258); Кукулик совався на кріслі, червонів, пітнів. Тепер це був схудлий атлет з попелястою, як у старого слона, шкірою на обличчі й на руках (Загреб., День.., 1964, 328); Вийшла Ольга. На білому, схудлому обличчі різко виділяються чорні брови (Стельмах, II, 1962, 153); Тепер птахи знову поверталися з-за моря: схудлі, легкі, бистрі (Гончар, Новели, 1954, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 905.