СХУ́ДНУТИ, ну, неш; мин. ч. схуд і сху́днув, ла, ло; док. Стати худим, худішим. Поки товстий схудне, то худий здохне (Укр.. присл.., 1963, 117); Він глянув на Саню, і його здавило коло серця. Саня зблідла, схудла. Щоки позападали, очі пригасли (Н.-Лев., V, 1966, 252); Тільки я в хату — суне Карпо до нас, а сам схуд, зчорнів, як з хреста знятий (Коцюб., І, 1955, 304); Марі так само, як і він, схудла і почорніла (Кач., II, 1958, 365); За дні штурму Черниш помітно схуд (Гончар, III, 1959, 65).
Сху́днути на обли́ччі (на ті́лі) — осунутися, стати худим. На обличчі він схуд, на ньому випнулися вилиці, щоки запали, а очі дивилися прямо в душу (Чорн., Визвол. земля, 1950, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 905.