СЮРКОТЛИ́ВИЙ, а, е. Який постійно сюркоче. Сюркотливий коник; // З сюркотанням. Він не спав, лежав, прислухаючись до хатньої тиші, до цвіркуна, що чомусь змовк і не подавав більше свого такого ніжного і сюркотливого голосу (Цюпа, Грози.., 1961, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 908.