ТАБУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш.-пестл. до табу́н. Никали невеличкі табунці молодих турів (Загреб., Диво, 1968. 61); Близенько біля хат Хуркоче табунець проворних куріп’ят! (Рильський, II, 1946, 162); А ось в’юнкими табунцями маленькі рибки мерехтять (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 83); На галявину, виповнену квітами й сонцем, вибігає табунець дітей (Збан., Єдина, 1959, 44).
Бі́гти (ходи́ти, жи́ти і т. ін.) табунце́м (табунця́ми) — те саме, що Бі́гти (ходи́ти, жи́ти і т. ін.) табуно́м (табуна́ми) (див. табу́н). Мовчазними табунцями вертаються люди до сумного подвір’я (Мушк., Серце.., 1962. 257); З гілки на гілку перелітають табунцем синиці (Збан., Сеспель, 1961, 380).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 11.