ТАБУРЕ́Т, а, ч. Стілець без спинки з квадратним або круглим твердим сидінням. Почалася робота. Столи, табурети, навіть підвіконня в майстерні заставлено різними приладдями (Вас., II, 1959, 231); Сидів він [голова] за розкішним, старовинної роботи під морений дуб столом, і можна було б подумати, що цей здоровань закоханий у дорогі речі, коли б не вмостився на звичайному, по-сільському збитому табуреті (Збан., Сеспель, 1961, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 11.