ТАБІ́ВКА, и, ж., діал. Гуцульська шкіряна торбина з орнаментом, яку носять на ремені через плече. Витягалось найкраще лудінє (одежа), нові крашениці, писані кептарі, череси і табівки, багато набивані цвяхом (Коцюб., II, 1955, 310); [Юрасик:] Ми зберемось і підемо від хати. Я покладу кресало у табівку, Та ще свою мережану денцівку (Воронько, Казка.., 1957, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 9.