ТАВРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.
1. Випікати тавро на шкірі, рогах чи копитах свійських тварин. Одні [гуцули] робили позначки своїм вівцям, щоб їх восени можна було розрізнити серед інших дроб’єт [овець] на полонинах, другі таврували для того ж самого корів, телиць (Гжицький, Опришки, 1962, 7); Коней породи гідран також таврували заводськими та породними таврами (Конярство, 1957, 55); // Випікати мітку на тілі людини (звичайно невільника, злочинця тощо). Багато селян, зігнаних із своєї землі, ставало бродягами.. Закони наказували суворо переслідувати бродяг — таврувати їх або ж «бити батогом, поки плечі не візьмуться кров’ю» (Нова іст., 1956, 6); Тим часом наглядач розжарив на вогні залізне тавро і почав таврувати невільників (Тулуб, Людолови, І, 1957, 219).
2. перен. Суворо засуджувати когось, щось; картати, викривати чиїсь дії, вчинки. Бо те, про що колись ти [О. Пушкін] мріяв, у сто раз більше розцвіло! Зерно ж і ти своє тут сіяв, тавруючи царизму зло (Тич., II, 1957, 242); Володимир Ілліч нещадно таврував і такі пережитки старого ладу, як лицемірство, неправдивість, нечесність, зазнайство, розходження слова і діла тощо (Ком. Укр., 2, 1966, 52); * Образно. Тут кожна руїна, здіймаючи вгору обгорілі уламки стін, таврувала війну (Жур., Опов., 1956, 225).
Таврува́ти ганьбо́ю (прези́рством і т. ін.) — суворо засуджувати когось, щось; викривати чиїсь дії, вчинки, вказуючи на ганебність їх. Підтримуючи боротьбу трудящих України проти націоналістичної контрреволюції, В. І. Ленін, ЦК РСДРП(б) в своїх листах і зверненнях таврували ганьбою Центральну раду, викривали її зрадницьку роль (Ком. Укр., 3, 1966, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 13.