ТАЛАНОВИ́ТИЙ, а, е.
1. Який має великі здібності, талант (у 1 знач.). Треба сказати, що д. Коцюбинський дуже талановитий чоловік і дуже живі питання захоплює своїми творами (Мирний, V, 1955, 402); [Оля:] Сошенко побачив, що Тарас талановитий хлопець (Вас., III, 1960, 278); Український народ висунув із свого середовища багато талановитих народних поетів-співців, музикантів, художників (Нар. тв. та етн.. З, 1957, 11).
2. Який виконано з талантом (у 1 знач.); який відзначається високою майстерністю. Спасибі Вам, добродію, велике спасибі за ті несказано любі і милі хвилини, які довелося мені пережити, читаючи Ваші талановиті утвори (Мирний, V, 1955, 378); Переклад поетичного твору повинен бути в першу чергу талановитим (Рильський, IX, 1962, 67); Відгуком на народні думи і запити часу була зокрема талановита творчість О. П. Довженка (Мист., 6, 1958, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 26.