ТАМГА́, и́, ж., іст.
1. Тотемний родовий, а згодом сімейний знак власності у вигляді тавра, мітки, якими кочові народи (переважно кочівники Центральної Азії, Сибіру, Причорномор’я) позначали своє майно. Народи самоїдської групи —нганасани, окрім звичайного таврування тамгами власності, ставили на лопатках оленів і знаки іншого господаря — господаря духу тварин (Нар. тв. та етн., 6, 1968, 39).
2. Герб, печатка або підпис. Ротмістр подивився на пергамент, списаний чорними гачками східного письма на тамгу та мигдалювату печатку й люто кинув ярлик отаманові в очі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 385).
3. Внутрішнє торговельне мито на Русі в добу монголо-татарського ярма. Воно [руське населення] повинно було виконувати інші тяжкі повиинності і платежі: поплужне (поземельна подать від плуга), корм (утримання ханських чиновників),.. тамга (мито) (Іст. УРСР, І, 1953, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 30.