ТВЕ́РДЖЕННЯ, я, с. Думка, положення, вислів, що доказує, підтверджує що-небудь, лежить в основі чогось. Твердження природознавства, що земля існувала до людства, є об’єктивна істина (Ленін, 18, 1971, 113); [Семпроній:] Хоч ти собі чимало сам пошкодив, боронячи в розмові християн,.. але ти можеш оправдатись, — тільки скажи виразно: «я не християнин» і доведи се твердження на ділі (Л. Укр., II, 1951, 470); Твердження, ніби суцільна письменність стоїть на заваді народній творчості, прийняти не можна (Рильський, IX, 1962, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 46.