ТИ́ВЕРЦІ, ів, мн. (одн. ти́верець, рця, ч.). Племінна група східних слов’ян, що населяла територію в пониззі Дністра, Пруту й Дунаю. До утворення Київської Русі на території Східної Галичини жили східнослов’янські племена — дуліби, білі хорвати й тиверці (Наука.., 12, 1966, 39); Тиверці були одним із могутніх слов’янських племен, що мали.. багато укріплень — «градів» (Ком. Укр., 1, 1968, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 108.