ТИЛЯГИ́, íв, мн., заст. Лати. — Бач, у яких пани кармазинах, які тиляги під золотом та під сріблом понадівали! (П. Куліш, Вибр., 1969, 165); Зранку.. якісь полупанки в срібних тилягах на баских і убраних конях роз’їжджали геть по околиці (Стор., І, 1957, 370).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 112.