ТИПІЗО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до типізува́ти. Тисячні факти й події власного життя, потрапляючи до творчого горнила письменника [І. Франка], виходили звідти вже узагальнені, типізовані (Рад. літ-во, 7, 1966, 81); // у знач. прикм. Настя — типізований, узагальнений образ простої сільської жінки, щирої, сповненої материнської любові (Укр. клас. опера, 1957, 216); // у знач. ім. типізо́ване, ного, с. Про щось загальне, типове, яке втілено художніми засобами в частковому, конкретному. Справжнє мистецтво є витвором високохудожнього синтезу, органічного поєднання загального й конкретного, типізованого та індивідуального (Укр. літ. критика.., 1959, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 117.