ТИРА́ДА, и, ж. Довга фраза, багатослівна репліка в діалозі, виголошені в піднесеному тоні. Висказавши цю довгу тираду, граф аж відсапнув (Фр., VI, 1951, 221); Каргат в цю мить почав свою останню тираду з поклонами й прикладанням руки до серця (Шовк., Інженери, 1935, 183); Вірші мимоволі диктували штучний, неприродний ритм, групувались у фрази, шикувались у тиради, тягли на фальшиву патетику, сценічний трафарет (Дмит., Наречена, 1959, 125); // Монолог такого характеру в романі, п’єсі. У вільний час я виголошував цілі тиради з ролей Кропивницького, намагаючись точно скопіювати його своїм напівхлоп’ячим голосом (Минуле укр. театру, 1953, 83); Дванадцятий вечір актори безсонні Готують «Дванадцяту ніч», Щоб дзвінко й іскристо летіли тиради Під оплески олімпіади (Бажан, Роки, 1957, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 118.