ТИРА́НИТИ, ню, ниш, недок., перех.
1. Виявляти деспотизм, жорстокість стосовно когось. Вище духовенство — єпископи і священики — походили виключно з монахів.., тому й не диво, що нижче світське духовенство вони тримали в темноті й убозтві і різними способами його принижували і тиранили (Фр., XVI, 1955, 141).
2. Завдавати страждань, мук кому-небудь; зумисне мучити когось. Заговорили [опришки] про Дідушка, як він дійшов багатства, як швидко навчився панувати, як тиранив жінку і знущався з наймитів (Гжицький, Опришки, 1962, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 119.